НЕ БУДЬМО НАЙМИТАМИ НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ!

Ф5

Як відомо, в Миргороді під час проведення Сорочинського ярмарку відбувся перший всеукраїнський форум дрібних фермерів та приватних землевласників. Узяти участь у  ньому  запрошували й Президента України, щоб разом обговорити питання обігу землі в Україні. На жаль, така зустріч не відбулася. Гадаю, в нього на часі більш важливі питання. Що ж, почекаємо, поки з’являться напрацювання нового Кабміну, будуть ров’язані інші питання державної ваги. Але розмови на згадану вище тему ніяк не уникнути!  У нас же спільні питання щодо збереження державності України, а головне – збереження землі. Буде збережена земля –  буде збережена й мова, й віра, й армія.

Виникає нагальна причина звернутися до історії. За нашу землю тисячоліття точилися війни. Збройні  війни. Зараз теж іде війна, але вже  іншими засобами. Навіть не ракетами, танками й гарматами, бо це надто вже дорого. Легше всього… купити депутатів, які “напечуть” потрібних  законів, «намалювати зелених папірців», а понад усе – створити думку, що громадяни України спроможні купити… землю. І така “війна”вже розпочалась з моменту розпаювання колгоспної землі в 1995 році. А сьогодні планується кульмінація – закон про продаж землі. Ця програма буде закінчена десь років через десять – двадцять. І через те, що це відбуватиметься не через рік чи два, продаж землі нікого не насторожує і не лякає.  Більш заможні фермери, які мають десь по тисячі гектарів землі мають можливість купити землю. Й це на загал бажання нормальне. Натомість вони не думають,  до чого така їхня дія призведе на загальнодержавному рівні.

Спробую пояснити. Згадана частина  фермерів спричиняє розбрат між малоземельними власниками землі  й більш заможними. Що й потрібно нашим конкурентам! За їхньою допомогою в Україну зайдуть іноземні компанії, затим доведуть  до банкрутства й наших заможних фермерів. Відомо ж, що зараз за кордоном чи не мільйон наших співвітчизників, і що ж заважає їм заїхати з “фурами” валюти?

Земля Донбасу, земля Криму – це Українська земля, і вона колись повернеться до України. А земля яку продали вже ніколи не повернеться. Так як продана Аляска, не повернеться до Росії.

То, вочевидь, у першу чергу слід створити умови для молодих спеціалістів та малоземельних власників створювати й розширювати свій бізнес. Реальна ж ситуація з обігу землі така: ті, що не мають землі, й ті, в кого  до 50 га землі й прагнуть збільшити її хоча б до 100 – 150 га. Сьогодні ж вони задовольнити  свої наміри практично не здатні: на участь у аукціоні грошей катма, а землі комунальної власності розподілені між “своїми”. При такому розкладі, що зможемо протиставити іноземним грошовитим компаніям? А вихід, на наш погляд,  дуже простий. Земельний пай, яким би чином не був отриманий, – це майно не рукотворне, а дане нам Богом. За нього воювали, накладали головою наші предки, зберігши  для нас цю землю. То личить нам продавати її, чи маємо право гендлювати  нею!?  Машину, будівлю, завод, що створено людиною,  –  це можемо продавати, а як продавати матір, рідну землю???

І тут постає друге питання:  коли виділялися земельні ділянки,  вони надавались для користування чи для продажу? Й вирішується питання дуже просто. В крайньому разі земельну ділянку можна продати лише державі. Вона в першу чергу  наділяє молодим спеціалістам до 50 га без права  передачі. Продемонструвавши вміння господарювати на землі, вони матимуть право брати ще якісь площі в оренду. Інакше ж земля повертається в державну власність. Зрозуміло ж: ті,і хто працює на землі, живуть за рахунок вирощеного. Й вони будуть берегти землю, бо на ній трудитимуться і їхні діти. А ті, хто збирається торгувати землею, житимуть за рахунок різниці в ціні.

Окремо слід зупинитися на розмірах земельної ділянки, які суттєво важливі. Скажімо, 200 га дають змогу для створення  значної кількості фермерських господарств в Україні. Їхні власники,  маючи зазначені площі, кошти за кордон не виведуть. Із іншого боку,  ми ж українці, кожен прагне  отримати більше доходу, що в свою чергу стимулюватиме відкриття допоміжних виробництв. Натомість латифундисти з мільйонними статками, зайві гроші виводитимуть , звісно ж, за кордон.

Так, що пане Президенте, якщо ви бажаєте нас здивувати, то розпочніть вирішення земельного питання ,порадившись із тими, хто працює на землі і вболіває за майбутнє України.

Шановний Володимире Олександровичу! Ви хочете отримати гроші від землі?  Їх можна отримати дуже просто: зробіть податок на 1 га. Землі! Платитимуть усі, бо гектар землі в кишеню не сховаєш. Певний відсоток сплачуватиметься в бюджет територіальної  громади, якій ті кошти завжди вкрай необхідні, а спонсор без них запросто обійдеться. Сьогодні спонсори, на наш погляд, – це ганьба. Даючи десятки тисяч, вони навзаєм отримують мільйони. Сільська рада не повинна стояти на колінах з протягнутою рукою.

Із питань земельних відносин на форумі в Миргороді  правильно висловився Степан Хмара, парламентарій перших скликань Верховної Ради України: “… ” слова “продаж землі» повинні бути  виключені з нашого лексикону!”

Вважаю, що цей перший всеукраїнський форум дрібних фермерів та приватних землевласників, що відбувся саме на нашій, миргородській землі  –  являє собою й перший крок до об’єднання фермерів та дрібних землевласників. Тільки згуртувавшись, зможемо зберегти землю для наших дітей, і не будемо батраками на своїй рідній землі. Не об’єднаємося, підемо ще далі, ніж колись пішли куркулі…

Микола Скляр, фермер